В Україні створили онлайн-ресурс "Харківська школа фотографії: від радянської цензури до нової естетики", який є найбільшим на сьогодні онлайн-архівом школи. Сайт ksp.ui.org.ua містить добірку з понад 2000 фотографій і охоплює весь період існування школи (з 1960-х до сьогодні), профайли 28 митців і мистецьких об’єднань, дослідницькі розвідки та фотографічні історії, виконані у популярному в соцмережах форматі stories. Працює англійською, українською та частково французькою мовами. Програма #UkraineEverywhere, в межах якої створено ресурс, розроблена Українським інститутом для презентації візуальної культури України онлайн. Вона відкриває широкій європейській аудиторії вагомі здобутки українського мистецтва та демонструє взаємозв’язки між українським та європейським мистецькими контекстами. "Харківська школа фотографії, без сумніву, є знаковим явищем українського мистецтва, що промовляє до всього світу. Теми, підняті проєктом ksp.ui.org.ua, зокрема переосмислення категорій "красивого" й "суспільно прийнятного" та роль мистецтва у виході з тоталітарного способу мислення, є сьогодні не менш актуальними, ніж 50 років тому", — говорить Олександр Виноградов, керівник напрямку "Візуальне мистецтво" Українського інституту. Ресурс буде цікавим як тим, хто вперше знайомиться з Харківською школою фотографії, так і там, хто хоче зануритися в її архіви або подивитися крізь її призму на окремі аспекти соціомистецьких процесів в Україні останніх 60 років. Знайомство з ресурсом — це занурення в своєрідний фотографічний щоденник, який іронічно документує й осмислює різні аспекти (пост)радянського буття та рефлексії на виклики нинішнього часу: чи-то російська окупація, чи мистецтво після #Metoo, переосмислення питань тілесності, самоідентичності, суспільних ієрархій. "Манера фотографів Харківської школи здебільшого іронічна та самоіронічна, що сьогодні, мені здається, знову дуже важливо, — говорить куратор проєкту, представник другої хвилі ХШФ, фотограф Ігор Манко. — Знаково, що наші партнери, Український інститут, не побоялися обрати для презентації української культури у світі мистецьке явище, яке використовує гостру, часто некомфортну українському глядачеві візуальну мову, піднімає теми складні, подекуди все ще маргіналізовані в нашій культурі". Символічно, що ресурс з'явився у той же рік, коли Україна нарешті визнала важливість доробку митця, якого вважають корифеєм Харківської школи, — Бориса Михайлова; Цьогоріч його нагороджено Шевченківською премією у галузі візуальних мистецтв. Що відомо Харківська школа фотографії — експериментальний нонкорформістський мистецький рух, який виник наприкінці 1960-х – початку 1970-х у Харкові. Школа розвиває концепцію візуального "удару" яка осмислювалася ще у 1930-х німецькими та радянськими майстрами візуального мистецтва. Дослідниця Тетяна Павлова називає Харківську школу "зеленим аванградом" (на противагу авангарду 1920-х, "червоному") і відзначає, що "якщо проаналізували весь імідж і стиль харківської школи (відомий як "брутальний"), ми чітко побачимо зелену лінію гіпі, яка проходить крізь неї. Природність, звільнення від механічних стереотипів соціального життя, характерного для радянського суспільства, були головними гаслами цього періоду». Над текстами для проєкту працювала низка українських, польських та чеських дослідників і дослідниць. Зокрема, Богдан Шумилович (розвідка про суб’єктивність Харківської Школи), Лія Достлєва та Андрій Достлєв ( роздуми щодо роботи митців ХШФ з колективними історичними травмами), Катерина Яковленко (мистецтво після #MeeToo та провокація в сучасній візуальній культурі), Олександра Осадча та Сергій Лебединський, MOKSOP (історії про не надто гуманні простори пострадянських лікарень та роль жінок в Харківській фотографії) та інші. Читайте також Показати невидиме: інтерв'ю з Юрієм Косіним, який вже 35 років фотографує Чорнобиль

Архів Харківської школи фотографії з'явився онлайн

Джерело