Максим Степанов був третім міністром охорони здоров’я з початку пандемії Covid-19. З одного боку, він значно пересидів на своїй посаді попередників – Зоряну Скалецьку й Іллю Ємця. З іншого – отримав чи не найбільше критики. Попри весь масив претензій, треба визнати, що саме Степанову довелося розрулювати ситуацію у найскладніші моменти. Він шукав засоби захисту, домовлявся про вакцини, домагався підвищених виплат для медиків.

Офіційно причиною звільнення міністра прем’єр Денис Шмигаль назвав наднизькі темпи вакцинації та недостатню кількість вакцин. І дійсно, перший контракт на постачання вакцин Україна підписала лише наприкінці грудня 2020 року, коли країни-сусіди вже активно щеплювались. Але закиди щодо недостатньої кількості вакцин нині вже можна впевнено оскаржити. Наприкінці осені (через чотири місяці після відставки Степанова) держава визнала: їй, можливо, доведеться знищити декілька мільйонів доз препарату Covishield (AstraZeneca). Причина – закінчення терміну придатності. Саме цю вакцину Україна почала закуповувати першою за міністра Степанова. Тобто, препарат був, але використати його влада виявилася неспроможною.

У першому великому інтерв’ю після своєї відставки Степанов розповів «Главкому», як відбувалася його відставка. Чому перспективний міністр, якого навіть пророчили у наступні прем’єри, в один момент став нелюбим на Банковій? Ексурядовець також згадав, як Україна вибивала для себе перші партії вакцин: хто рятував ситуацію, а хто самоусунувся.

Пане Максиме, вас було звільнено 18 травня. Чим займалися останні чотири місяці?

Після завершення роботи в МОЗ, у першу чергу, було важливо трохи відпочити. Понад рік, починаючи від початку пандемії, у мене не було жодного вихідного. Мав єдиний день відпустки минулого року – на свій день народження. Все решта – робота зранку до ночі. Часу для родини зовсім не було.

30 квітня цього року у мене народилася онучка – Емілія. Стати дідусем – це зовсім нові відчуття. Я ніколи не уявляв, що можу настільки сумувати, коли довго не бачимося з нею. Найбільше свято для нас з дружиною, коли наші діти кудись від'їжджають і залишають нам онучку.

Після відставки стежите за роботою міністерства?

Звичайно, стежу за тим, що відбувається у країні і особливо в системі охорони здоров‘я, бо дуже багато сил я поклав на те, щоб змінити ситуацію в українській медицині. Звісно, багато чого не встиг. Неможливо провести радикальні та відчутні зміни у цілій галузі за пів року або рік. Всі плани реформ медичної системи я одразу робив на декілька років: на три, чотири, п’ять. А «забіги на коротку дистанцію» у країні треба припиняти, адже вони результату не дають, тільки сіють хаос і нерозуміння глобального вектора.

Про вашу відставку почали говорити задовго до того, як вона відбулася. Ви врешті були готові до такої розв’язки?

Я розумів, що в будь-якому випадку колись залишу цю посаду. Мудра людина коли заходить до кабінету, одразу ж повинна подумати, як з нього виходитиме. Інша справа, що я планував пропрацювати триваліший термін, аби провести глобальні зміни, важливі для медичних працівників, пацієнтів і галузі в цілому. Тому пропозиція подати заяву про відставку для мене була повною несподіванкою.

Хто озвучив цю пропозицію? З ким була розмова?

Спочатку з президентом, який повідомив, що моя відставка – це бажання прем’єр-міністра, а потім вже з очільником уряду.

Тобто президент переклав всю вагу цього рішення на прем’єра?

Думаю, Володимир Олександрович на момент нашої розмови вже прийняв це рішення. Проте сказав, що таке бачення має прем’єр-міністр. А чому для мене це стало несподіванкою? Після того, як депутати збирали підписи у Верховній Раді за моє звільнення, я мав відверту розмову з прем’єром. Він запевнив: жодних претензій до мене і моєї роботи у нього немає.

Але у вас таки були конфлікти з прем’єром.

Якщо зараховувати якісь робочі суперечки до конфліктів, то так далеко не поїдеш. Звичайно, в процесі роботи у нас були певні розбіжності в поглядах. Я відрізнявся тим, що палко відстоював інтереси галузі. Впевнений, що саме так повинен робити міністр. Навіщо в команді фахівець, який не має власної думки?! Яка від нього тоді користь?! Тоді потрібно буде визнати, що в нас є одна людина, яка все знає, все вирішує, і з нею ніхто не сперечається. Я не вважаю наші суперечки з прем’єром конфліктними. Наприклад, на систему охорони здоров’я потрібна певна сума коштів: на вакцини, на заробітні плати для лікарів, на забезпечення ліками пацієнтів. А в бюджеті закладається сума вдвічі менша – звичайно, я не буду погоджуватися з такою пропозицією. Особисто мене дратують підлеглі, які з усім погоджуються. Для чого мені такі фахівці? Тоді легше набрати на роботу якихось писарів, які будуть записувати мої «великі думки». Це ж абсурд. Люди повинні бути професіоналами, які відстоюють власну думку.

Розкажіть детальніше, у чому полягали суперечки з прем’єром? Що прем’єр вам відповідав на прохання виділити більше грошей на боротьбу з коронавірусом?

Відповідав, що коштів немає. Я вважаю, що це не може бути відповіддю в ситуації реформування системи охорони здоров’я, адже нам треба зробити медицину інакшою – якісною та доступною кожному пацієнтові. В іншому випадку ми не можемо проводити реформу, бо у нас нема грошей, і тоді залишається все, як і було 30 років тому. Про це я йому і говорив. Я не розумію, як можна обіцяти-обіцяти, але не виконувати. От «лікарі – наші герої, ми будемо підіймати вам заробітну плату», а потім приходить час ухвалення бюджету і ми кажемо: у нас все залишається як раніше – грошей не буде. Навіщо тоді обіцяли?

Ви намагалися в розмові з президентом пояснити цю ситуацію?

Я не приховував свою позицію і більш того, говорив про неї публічно. У розмові з президентом хотів отримати відповідь: які до мене претензії по роботі? Це звичайна ділова етика: коли звільняєш людину – потрібно пояснити причину. Сказати про це нормально: у чому саме полягають претензії.

Отже, ці претензії були озвучені?

Ні. Принаймні я їх не почув у вічі.

Ви розумієте сьогодні, хто безпосередньо на Банковій був ініціатором вашого звільнення з посади міністра?

Я вам відверто скажу: немає ані бажання, ані часу це з’ясовувати. У мене була розмова з прем’єр-міністром, була розмова з президентом. Яким чином, що саме вплинуло на їхню думку? Яка різниця! Коли я приймав будь-яке рішення на посаді міністра, не важливо було, хто впливає на цю думку. Важливо було, що це моя відповідальність за рішення. Так само і в цьому випадку.

Тепер можна говорити, що Віктор Ляшко, ваш заступник, а нині міністр, вас підсидів?

Це природно, коли людина, яка працює заступником міністра, хотіла б стати міністром, а інше залежить від моральних якостей людини.

Але ж ви були однією командою. Він працював на посаді, від якої також залежало багато під час пандемії.

За посадою головний санітарний лікар відповідає за все, що пов’язано з вакцинацією, наприклад.

«Ви чули багато заяв від міністра Ляшка на захист системи охорони здоров’я?»

Говорімо відверто, стати міністром не так просто. Чия людина Віктор Ляшко? Чому саме він влаштував Банкову?

Ви за останні чотири місяці багато чули жорстких заяв на захист системи охорони здоров’я з боку міністра? У ситуаціях, пов’язаних або з невиплатою заробітних плат, або з такими речами, які відбувалися в Миколаєві? Нагадаю, що там завели справу на головну лікарку Миколаївської інфекційної лікарні Світлану Федорову. Нібито вона неправильно нараховувала «ковідні» надбавки своїм співробітникам. Це при тому, що ця лікарня – одна з найкращих інфекційних лікарень країни. Велика кількість лікарів, медичних сестер, технічного персоналу підтримали головну лікарку. Я вважаю, що медики точно заслуговують на захист і підтримку від свого міністра.

Коли ви ще були на посаді міністра, вже ходили розмови про те, що вашим наступником призначать Ляшка. Це заважало роботі?

Звичайно. Я можу відразу сказати: будь-які розмови про відставку дійсно заважали. Хоча б тому, що важко переконати потрібних фахівців приєднатися до твоєї команди, перейти у міністерство. Бо люди просто не розуміють терміни: скільки міністр ще працюватиме на посаді, скільки вони самі працюватимуть.

У вас були конфлікти з Віктором Ляшком?

Конфліктів не було. Були суто робочі питання.

Певний проміжок часу навіть ходили розмови, що Степанов – потенційний кандидат у прем’єри. Яка точка стала переламною у ставленні до вас з боку Офісу президента?

Я думаю, що держбюджет на 2021 рік. Я не готовий був підтримати проєкт, який запропонував уряд. Я розумів: моя позиція викликатиме серйозне роздратування, але не голосував за нього. Бо коли я погоджувався в березні 2020 року очолити Міністе