Київ та Москва продовжують гру в дипломатичний пінг-понг. Все крутиться навколо особистої зустрічі Володимира Зеленського з Володимиром Путіним. На розмову тет-а-тет із хазяїном Кремля хоча б у нормандському форматі на Банковій ставлять чи не все. 

Проте, чи варто аж так відчайдушно прагнути зустрічі з Путіним? Шальки терезів наразі не на боці України, і ось чому. 

По-перше, на тлі світової енергетичної кризи, до якої причетна й Росія, Путін вже диктує умови. 

По-друге, Москва вдало вибрала час шантажувати Київ, коли Німеччина по вуха в коаліціаді та обранні нового канцлера, а Франція на порозі президентських виборів. 

По-третє, Сполученим Штатам зараз не до України, і це м’яко кажучи. Дехто взагалі каже, що американці уклали з росіянами умовний пакт про ненапад. Тобто, щось на кшталт сумнозвісного перезавантаження 2009 року, проте не такого пафосного та гучного. 

ТСН.ua розбирався, чи не зробить тоді зустріч із Путіним тільки гірше, і що ж робити, щоб вийти із цього глухого кута. 

Цар і васал

До екватору свого президентства Володимир Зеленський фінішує, як і Петро Порошенко. Головна його передвиборча обіцянка – закінчити війну на Донбасі – не виконана. Як і з Порошенком після 2016 року, Путін не хоче зустрічатися з Зеленським, ні тет-а-тет, ні в нормандському форматі. Ситуація не просто підвішена – вона у повному глухому куті. І світло в кінці тунелю навіть не проглядається. 

Якщо 2019 року, одразу після перемоги Зеленського на президентських виборах, Путін хоча б говорив із ним по телефону, що одразу ж викликало шквал критики опозиції, то зараз і цього немає. Очільник Кремля спілкується з українським президентом, як цар із васалом: заочно, через статті, причому як свої, так і своїх підданих. 

Спочатку Путін одразу двома мовами (російською та українською) на сайті Кремля публікує статтю про "єдність росіян, українців та білорусів", де стверджує, що Україна - це штучно створена держава. За три місяці статтю про Україну публікує вже заступник голови РНБО РФ, колишній президент та прем’єр Дмитро Медведєв, де українську владу називає "нещасними людьми" та "васалами", з якими Кремлю немає сенсу мати справу. Тобто, Медведєв вустами Путіна прямо каже, чому його цар не зустрінеться із Зеленським. 

Напевно це була відповідь Кремля на чергову заяву українського президента про готовність зустрічі з російським візаві. Тоді ж, до речі, Зеленський вперше визнав, якщо не обговорювати з Путіним "ті чи інші питання, то зустріч можна наблизити". Не важко здогадатися, що це за питання, і Крим тут – тільки вершина айсберга. І навіть після статті Медведєва, де Москва не просто відверто знущається та ображає українців та українську владу, на Банковій вирішили підвищити ставки, допустивши можливість обміну кума Путіна Віктора Медведчука. 

На це відреагував очільник російського зовнішньополітичного відомства Сергій Лавров, назвавши заяви Зеленського про бажання зустрітися з Путіним "фантазіями". 

Перший заступник директора Центру "Нова Європа" Сергій Солодкий нагадує, у поведінці, заявах і підходах Москви від 2014 року нічого не змінилося - Україна має перебувати в зоні її впливу. Тому, якщо український президент не готовий до суттєвих поступок, зустрічі з Путіним не буде.  

"Це не стільки про брак бажання Путіна чи його підлеглих зустрічатися, скільки про черговий шантаж. Натомість українська сторона вважає, що під час переговорів можна чогось домогтися, в чомусь переконати Путіна, надати якісь додаткові аргументи. Такий підхід був у Порошенка, такий підхід і у Зеленського, що найбільш виразно проявився 2019 року. Можливо він нормальний і логічний. Україна завжди була за дипломатичний підхід. Єдине, що Росія виключає будь-який діалог і досягнення домовленостей. Головний інструмент її дипломатії – мова шантажу, тиску та застосування військової сили", - пояснює ТСН.ua Сергій Солодкий. 

За словами експерта, росіяни розуміють, якщо піти по придністровському шляху -  "заморозити" конфлікт на Донбасі - це може дозволити Києву бути більш активним у досягненні своїх внутрішньо- та зовнішньополітичних цілей, у курсі на ЄС і НАТО. 

"Росія б цього не хотіла, тому постійно тримає Україну на гачку, як і партнерів на Заході, які теж не хочуть йти на якісь амбітні речі у співпраці з Україною. Ключові актори Заходу змушені, і вони це, на жаль, визнають, ухвалювати рішення часом з оглядкою на Москву", - підсумовує Сергій Солодкий.  

Глухий кут

На тлі енергетичної кризи, до якої Росія причетна безпосередньо, та ще й непогано на ній заробляє, домагатися зустрічі з Путіним – це свідомо прямувати в пастку. Кремль ніколи не змириться з суверенною та незалежною Україною. Речник Путіна Дмитро Пєсков в нещодавньому інтерв’ю визнав, що вступ України до НАТО – "це сценарій, який виходить за червоні лінії національних інтересів Росії, який може змусити Росію вжити активних заходів для забезпечення власної безпеки". 

Тобто, це відверта констатація майбутньої широкомасштабної війни Росії проти України. І сказав це Пєсков не аби де, а в інтерв’ю французькому телеканалу, знаючи, яка у Еммануеля Макрона запекла боротьба з його проросійською конкуренткою Марін Ле Пен.  

Так, здалося, що процес зрушив із мертвої точки після перемовин Ангели Меркель, Еммануеля Макрона та Володимира Зеленського майже два тижні тому, де зокрема домовилися організувати зустріч міністрів закордонних справ нормандської четвірки (формат "заморожений від травня 2020 року – першої і останньої зустрічі глав МЗС). І сталося це за кілька годин після виходу скандальної статті Медведєва. 

Проте вже тиждень у Кремлі щодо цього повна тиша. Тож, імовірність зустрічі нормандської четвірки на рівні міністрів закордонних справ практично нульова. Можливо, росіяни на це погодилися, щоб зайвий раз не засмучувати Меркель, яка йде зі своєї посади, залишаючи в спадок проблемний "Північний потік-2" та Європу в енергетичній кризі. А, можливо, просто так, щоб від них відчепилися. 

Політична аналітикиня Фонду Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва Марія Золкіна також сумнівається, що така зустріч взагалі відбудеться. Чому вона б могла бути вигідною росіянам? Переговорний процес по Донбасу забуксував від минулого року. Тобто, відтоді, як Зеленський почав голосно говорити про червоні лінії, за які Україна ніколи не заступить: особливий статус Донбасу, порядок передачі контролю над кордоном, вибори на окупованому Донбасі тощо. 

Саме тому росіянам може бути цікавий міністерський, а не рівень дипломатичних радників (Єрмак-Козак), - щоб на максимально високому рівні, який Росія може собі дозволити, зафіксувати її переговорну позицію, нинішні вимоги і поставити крапку. Бо рівень лідерів – це було б занадто щедро для Зеленського. Навіщо Путіну додавати українському колезі електоральних балів? 

За словами Марії Золкіної, тут і зараз Росія розуміє: винятково окупацією Криму і Донбасу вимагати від України якихось серйозних поступок вона не може. Тому Москва додаватиме нових інструментів впливу та проблем Україні, щоб за рік-два вихідні умови для нового старту переговорів були для Києва гіршими, ніж вони є сьогодні. 

По-перше, Росія продовжить розкручувати паспортизацію, бо це інструмент впливу на окуповані території, і ціна реінтеграції Донбасу для України стане вищою. 

По-друге, Москва максимально сепаруватиме окуповані території до наступних активних переговорів. Це і обмеження можливостей роботи СММ ОБСЄ, що вже відбувається, і повне перекриття КПВВ, щоб відрізати людей від України. 

"Коли Росія вважатиме, що створила достатньо нових незручностей для України, буде намагатися виходити на інші переговори. Але зараз їм важливо поставити крапку. Мотиви подібні до тих, з яких виходить українська сторона. Розуміючи, що не буде домовленостей, Київ все-таки активно домагається саміту лідерів, вважаючи, якщо на найвищому рівні вона вийде і голосно заявить, що треба провести апдейт Мінських домовленостей, та ще й Меркель підтримає, і це буде такий імпульс нормандській четвірці і наступнику Меркель, то ми дипломатично виграємо і зможемо далі цю тему мусувати вже з благословення цього саміту. Не люблю давати прогнози на довгий термін, але я взагалі вважаю, що Путін погодиться зустрітися з Зеленським десь ближче до президентських виборів в Україні", - пояснює ТСН.ua Марія Золкіна.  

Як і у випадку з Порошенком, Путін чекатиме наступного українського президента. Він може собі це дозволити. Питання в тому, чи може собі це дозволити Україна? Адже чекати наступного російського президента, який прийде після Путіна, можна дуже довго.