На Рівненщині деякі священники московського патріархату таємно приходять у єпархію ПЦУ обговорити перехід разом із громадою, а після такого переходу одразу змінювати мову богослужіння на українську — необов'язково. Про це Суспільному в ексклюзивному інтерв'ю розповів очільник Рівненської єпархії Православної Церкви України, архієпископ Іларіон.

Він пояснив, які сподівання мав на Собор УПЦ і чому вони не справдились, а також навів аргументи, чому церкву московського патріархату називає російською.

— Скільки громад на Рівненщині перейшли в ПЦУ?

Переходи в ПЦУ, московський патріархат і російська церква на Рівненщині. Інтерв'ю з архієпископом Іларіоном

— Загалом до нас перейшло майже 90 громад, 52 — від отримання Томосу і ще 18 громад — від початку повномасштабної збройної агресії проти України. На сьогодні є 388 громад ПЦУ на Рівненщині.

— У Костополі в ПЦУ вирішив перейти собор і настоятель...

— Я радий і за священника, який виявився сміливим, і за всіх парафіян, які одноголосно проголосували. Це лиш доводить те, що непоодинокі, а з кожним днем все більше громад хочуть бути в справжній українській церкві.

— Коли громада переходить в ПЦУ, складно змінити мову служіння?

— Мова богослужіння — це не є якась обов’язкова умова в питанні переходу парафії від московського патріархату до нашої помісної церкви. Все відбувається, на мій погляд, абсолютно безболісно, лагідно і спокійно. Від громади залежить, чи хочуть вони одразу перейти на українську мову, чи робити це поступово. І так, як це питання не є принциповим, то це найбезболісніше питання, до якого ми ніколи не повертаємось.

— Чи приходять священники московського патріархату таємно радитись щодо переходу?

— Слава Богу, такі випадки поодинокі є: приходять, радяться. Надіюсь, і далі будуть приходити. Бо коли спостерігаєш, коли єпископи, керівники єпархій до цих пір є або несміливі, або до сьогоднішнього дня не зрозуміли, наскільки це є важливе питання. Бо коли вони звинувачують нас, що ми захоплюємо храми... Вони до цих пір не бачать... От як в Костополі, ніякого захоплення не було, ті самі парафіяни, які ще недавно молилися з владикою Анатолієм, дружно підняли руки і проголосували, що від сьогоднішнього дня вони будуть молитись з владикою Іларіоном. Головний аргумент — я даю правдиві відповіді на їхні запитання.

— Що вказує на приналежність УПЦ до РПЦ?

— Найперше — це їхній статут. Друге — досі вони поминають патріарха Кирила, зокрема, їх предстоятель, блаженніший Онуфрій. При цьому не просто поминають, вони моляться за нього як за їхнього великого господина. Я вважаю це неприйнятним і неприпустимим в сучасних умовах. Якщо відкрити центральний сайт РПЦ, то ви побачите поряд із російськими єпархіями в перемішку єпархії, які знаходяться в Україні. Хіба не достатньо доказів?

— 12 травня був Синод УПЦ, де вони звинуватили, зокрема, і президента Порошенка у тому, що відбувається.

— Я сподівався, що, скликаючи Синод, буде достатньо сміливості хоча б проголосити, що УПЦ московського патріархату хоча б перестає бути церквою московського патріархату. Але в черговий раз і я, і всі, хто чекав і спостерігав, особливо проукраїнські священники, розчарувались у тому, що ні керівництво УПЦ (МП), ні ті, хто їм допомагає, є неадекватні і не розуміють, яка трагедія відбувається від 24 лютого. Якщо не розуміють вони, то рішення будуть приймати їхні громади.

— Дотепер в ПЦУ переходили, скажімо так, мирські церкви. Чи є шанси, що переходи почнуться у монастирях?

— Питання монастирів більш складне, і сам статут монастиря відрізняється від парафіяльного статуту. Звичайно, мені б хотілось, щоб і монастирі з настоятелями, настоятельками приймали це важливе рішення. Бо як можна бути в Україні, коли навколо всі переходять в українську церкву, залишатись у російській церкві і далі прославляти патріарха Кирила, молитись “за отєчєство”. Ну як так можна?

— У Рівному поки не було жодного переходу...

— Дуже добре, що на сьогодні зберігається мир і спокій, бо так як ми прифронтова і прикордонна зона, то ми не можемо дозволити собі якихось рухів, де б шукали привід для звинувачення. Я знаю, що є багато намірів і бажань в священників окремих парафій, але вони чекають зручного періоду. І багато з них сподіваються, що багато з них будуть переходити разом з владикою Пименом. Саме єпископ Пимен є керуючим у Рівному і в південній частині Рівненської області. І я сам надіюсь, що владика Пимен прийме це свідоме рішення, ми його підтримаємо і це може розпочати справжню справедливу хвилю, коли наші церкви почнуть возз’єднуватись.

— Чи можливе таке рішення єпископа Пимена?

— Це залежить від нього. Я так здогадуюсь, що він цікавиться думкою священників. А так як, на жаль, серед священників московського патріархату є достатня кількість проросійських (я не хочу їх звинувачувати, але іноді складається враження, що вони мріють, щоб ми повернулись у радянський союз і тоді вони будуть почувати себе комфортно), і якраз через таких людей владика Пимен боїться, що це може призвести до розколу.

В мене дуже позитивне ставлення до єпископа Пимена і я ще надіюсь, що він колись прийме це рішення. Відколи я його знаю, я ніколи не бачив у ньому проявлення якогось противлення проти України і українського. І сам він чудово спілкується українською мовою, він є наш земляк і він родом з Рівненщини. Хочу побажати, щоб він якомога швидше дозрів до цього і ці небезпеки які були раніше, вони з часом зникнуть.

— Наскільки ПЦУ відсторонена від політичного життя?

— Якщо спостерігати за відродженням справжньої Української церкви, починаючи з 1991 року, то можна звернути увагу на кілька важливих моментів. Перший — наша церква ніколи не втручалась у політику і не брала активної участі, але лиш до того моменту, коли політика йшла не в те русло, куди треба. Пам’ятаємо і 2004 рік, пам’ятаємо Революцію Гідності, останні дні. Як тільки ми бачимо, що хтось з політиків починає пропагувати рускій мір або вести громадян до Росії — Церква не може мовчати. Церква — поза політикою, але вона не має права не говорити голосом совісті української совісті.

Ми розуміємо, що доки є Україна, доти є українська церква. Ми розуміємо, як не дай Бог не стане України — тоді не можу бити мови про українську церкву. Ми знаємо давню історію про Сибір, Колиму, заслання і так далі. Я впевнений, що це ніколи не повернеться. Баб більше, отримавши перемогу, ми станемо причиною остаточного розпаду того великого російського зла, яке постійно ховається під різними назвами, чи то Російська імперія, чи то Радянський Союз.

Читайте нас у Telegram: екстрені новини та щоденні підсумки

Підписуйтесь на рівненське Суспільне у Viber

Долучайтесь до нас в Instagram

Джерело