Нові заяви Папи Римського викликали хвилю обурення в українських віруючих. Чому ж понтифік обрав таку лінію поведінки?

Ваша Святосте, то хто ж агресор? Що не так із позицією Ватикану щодо війни в Україні

Довкола глави Ватикану знову виник скандал. Його інтерв’ю італійським журналістам насичене надто вже контроверсійними думками. Так, він вважає, що “гавкіт НАТО біля порога росії” спровокував напад на Україну. А ще Франциск заявив, що хоче зустрітися з путіним.

— Як зрозуміти те, що Папа Римський вкладає у свої заяви? I чи можна чекати, що щось зміниться у позиції Ватикану, що він встане врешті над конфліктом?

— Насправді риторика Апостольської столиці постійно змінюється. Спочатку ми не чули від представників Ватикану слова “війна”, а тепер воно звучить, — каже Анатолій Бабинський, доктор філософії, релігієзнавець, співробітник Інституту історії Церкви і викладач УКУ. — Позиція Папи Франциска теж змінювалася. Спершу він говорив про ситуацію лише загальними фразами. Та в останньому інтерв’ю, яке збурило багато емоцій, уже відкрито говорить і про путіна, і про росію. Звісно, Папа прямо не сказав, що рф напала на Україну, але зазначив, що у перший день вторгнення ходив у російське посольство. І цим наче підкреслив, хто почав та хто може припинити війну.

— Варто розуміти: позиція Папи відображена тільки в офіційних документах, опублікованих на інтернет-ресурсах Ватикану, — розповідає Ольга Недавня, кандидатка філософських наук, старша наукова співробітниця відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАНУ. — Непомильним Папа Римський вважається у Католицькій церкві тільки тоді, коли проголошує щось із кафедри у питаннях віри, а не тоді, коли дає інтерв’ю з питань зовнішньої політики. Потрібно знати й весь контекст поточних подій, включно з діями інших важливих фігурантів цієї справи. А ще — історичні традиції діяльності пап, Ватикану, Католицької церкви.

Зрештою, висловлювання понтифіка часто свідомо чи несвідомо спотворюють, виривають з контексту, комбінують. Мова, яку використовує нинішній глава Ватикану, та його дії є такими, що допускають різнотлумачення. Чому і для чого Папа так робить — знає тільки він і, ймовірно, хтось із його близьких колег. До того ж Папа Франциск — єзуїт. А образ дивакуватого наївного ліволіберала може бути маскою, яку довго й терпляче для чогось плекають…

— Чи позиція Ватикану щодо воєн завжди однакова?

— Позицію щодо минулих воєн, якщо стисло констатувати, формували, виходячи з відповідної католицької доктрини (у ній викладено принципи “справедливої війни”). І в деякі історичні періоди вона тяжіла радше до встановлення миру, принаймні між християнськими народами. Звісно, успіху досягали не завжди. У ХХ столітті папи вдавалися до тактики посередництва — стояти над сторонами конфлікту, щоб залишитися стороною примирення у переговорах між ворогами. Така тактика теж не завжди успішно спрацьовує і тому може змінюватись.

А. Бабинський:

— Інші понтифіки під час різних воєн не називали сторону нападу, але солідаризувалися із жертвою. До прикладу, після вторгнення Німеччини до Польщі у вересні 1939 року Пій XII не називав сторін війни. Коли ж німці вторгалися в інші країни, то лише висловлював свою підтримку тим, на кого напали. Папа Іван Павло ІІ, який був проти війни в Іраку, прямо не говорив про вторгнення США. Він також засуджував страшні злочини у Сребрениці (місті на сході Боснії і Герцеговини) і називав це поразкою цивілізації, але не казав про винуватців — сербів і Мілошевича.

Інші понтифіки під час різних воєн не називали сторону нападу, але солідаризувалися із жертвою.

Сьогодні тактика “безсторонності” Ватикану зазнає критики. Зокрема, й усередині самої Католицької церкви. Та, попри все, Ватикан далі дотримується такої дипломатичної позиції, аби агресор вважав Апостольську столицю не своїм противником, а можливим нейтральним майданчиком для перемовин.

— Чи виправдано це сьогодні?

— Власне, нині багато католиків задумується, чи принцип “позитивного нейтралітету” Ватикану виправдовує себе. Адже навіть сам Папа Франциск у своєму інтерв’ю каже, що всі його дипломатичні зусилля не мали успіху. Тому й підхід Апостольської столиці викликає так багато критики. Він не лише неефективний, а й може підігравати агресорові. Бачимо ж, що російські пропагандисти разом із московською патріархією маніпулюють позицією Ватикану, який залишається нейтральним. Вони кажуть, що Святий престол — на боці рф.

У Ватикані, вочевидь, до кінця не розуміють, що москва не має наміру домовлятися про завершення війни. Тому Апостольську столицю й звинувачують у тому, що вона неадекватно оцінює реальність.

— За таких обставин Папа Римський уже втрачає довіру українців. Чого чекати далі?

О. Недавня:

— Хай там як, а в інтересах України — не сваритися з Папою Франциском і загалом — із Ватиканом. Представникам РКЦ в Україні, УГКЦ і держчиновникам краще докладати зусиль до того, аби більше проукраїнських чинників було в Апостольській столиці та щоб її потугу використовувати для нашої мети.

Джерело