Репарації – поняття в міжнародному судочинстві найбільш туманне. Закон незаперечно дає право на компенсацію не лише країнам, а й конкретним жертвам насилля, та чіткої схеми, як це право реалізувати, не визначає.

Кореспондентка ТСН Олександра Мітіна зустрілася з представниками міжнародного суду, які роками контролюють виплату репарацій, щоби зрозуміти, на що можуть претендувати українці, які постраждали від російської навали.

За воротами, на території звичайної нідерландської тюрми є незвичне крило – слідчий ізолятор для диктаторів – дванадцять камер, де тримають заарештованих за підозрою у воєнних злочинах, геноциді і злочинах проти людяності.

Офіційний звіт про роботу ізолятора більше нагадує рекламну брошуру центра відпочинку. Кімнати – кожна з власним душем і туалетом, конференцзала і офіс із комп’ютерами, медичний кабінет, волейбол, настільний футбол і кухня. Затриманих годують, але за бажанням – вони можуть куховарити самі і навіть замовляти доставку з ресторанів.

До узбережжя північного моря звідси – усього півтора кілометри. Але колишніх диктаторів і воєначальників везуть у протилежний бік, до лави підсудних у Гаазі , п’ять хвилин неспішної їзди.

Міжнародний кримінальний суд – одна з найзакритіших установ, аби просто потрапити всередину журналістам, треба домовлялися кілька місяців. Та знімати заборонено навіть у дворі, а на вході до судової кімнати потрібно залишати всю електроніку. Єдиний спосіб показати, що відбувається всередині – офіційні зйомки процесів.

Тут лава підсудних, на яку цивілізований світ прагне посадити Путіна, та нині стілець під стінкою займає Абдаль Рахман – колишній лідер суданського угруповання, якому інкримінують вбивства, зґвалтування і катування цивільних скоєні ще на початку двохтисячних. Загалом тридцять один злочин. Аби справа дійшла до арешту, у Судані мав змінитися режим.

Один із сто сорока свідків у справі з прихованим обличчям та іменем – майже кожний з них є і жертвою. Люди, долі яких руйнують нелюди, різні, та вчинки схожі. Серія страшних мультфільмів за мотивами судових слухань про воєнні злочини в Африці, дуже збігаються з діями росіян в Україні. «Те, що вони не змогли забрати, вони спалили. Біля школи була гігантська яма – повна тіл дітей, дорослих і вагітних жінок. Я не міг відшукати свою родину», – свідчить один із чоловіків.

«Моя сестра почала кричати. Один тримав мене, а інший ґвалтував. Мені вдалося втекти, моя сестра загинула від втрати крові. Їй було 11», – розповідає жертва.

Перший вирок про позбалення волі міжнародний кримінальний суд виніс за 10 років від початку свого існування – у 2012 році. За два роки після цього, у 2014, до нього звернулася і Україна – спочатку по справі Майдану, а згодом і щодо агресії Росії. Але аби розслідування стартувало по-справжньому, знадобилося 8 років.

У лютому двадцять першого британський правник Карім Хан приймає присягу – новий головний міжнародний прокурор. Проходить іще рік і він оголошує про початок розслідування щодо скоєних Росією воєнних злочинів і злочинів проти людства в Україні. З початку повномасштабного вторгнення Хан разом із командою розслідувачів тут побував вже тричі. Злочини росіян фіксують, докази збирають і навіть говорять про відкриття в Україні постійного офісу – на кшталт тих, які існують в Африці.

Війна в Україні для організації з щорічним бюджетом у сто шістдесят два мільйони євро і усього дванадцятьма обвинувальними вироками за двадцять років – не просто найгучніша справа в історії – у суді вже заговорили про розширення повноважень і витрат. А голоси критиків, мовляв, занадто дорого й малоефективно, змовкли. Та для українців важливіше питання – де міжнародне судочинство було останні вісім років?

«Можливо, це поєднання факторів. А чому, коли Україна звернулася в 2014 та 2015 роках, вона не прийняла необхідного внутрішнього законодавства для роботи з прокуратурою? Не можна покласти відповідальність на прокуратуру, а потім не дати їй засобів для виконання своєї роботи. Нам було важко. Зараз, я думаю, ми працюємо з урядом України щодо угоди про співпрацю, щоб переконатися, що ми можемо виконувати свої обов’язки. Я також вважаю, що події 24 лютого все змінили, стосовно масштабу i того, що ми бачимо», – каже Хан.

Фінальний етап справи у залі суду – питання репарацій. Жертви мають право на відшкодування у кожному доведеному випадку. Францизка Екельманз контролює виплату репарацій призначених міжнародним кримінальним судом. «На сьогодні суд ухвалив виплати у чотирьох справах. Три з них у Демократичній республіці Конго, одна – в Малі», – розповідає вона.

У Малі відбудовують мавзолеї, зруйновані ісламістами десять років тому – релігійна спадщина буквально годувала народ Тімбукту. А руйнування культурної спадщини країни, вчинені під керівництвом Аль Маді, суд оцінив майже у три мільйони євро.

У Демократична республіка Конго за воєнні злочини засудили вже трьох колишніх воєначальників. Найбільше світ вразило викрадення і примушення до війни одинадцятирічних хлопчиків «Нас катували, аби ми стали сильнішими, наказували стріляти», – розповідає хлопчик.

Томас Лубанга – саме він був першим засудженим Міжнародним кримінальним судом. Вирок 14 років позбавлення волі за озброєння дітей в Конго і виплата компенсації восьми з половиною сотням родин. Загальна сума понад вісім мільйонів євро.

Боско Нтагандає, на прізвисько «Термінатор», ще один лідер конголезьких повстанців, якого визнали винним у вісімнадцяти злочинах і засудили на 30 років. Репарації становлять 30 мільйонів доларів.

Жермен Катанга – 12 років позбавлення волі – у питанні репарацій цю справу називають – найнезвичнішою. Окрім неповного мільйону доларів колективної компенсації, судді постановили виплатити трьом сотням жертв по двісті п’ятдесят доларів. Ця сума символічна – стільки у Конго коштує корова – вартість якої у місцевій культурі прийнято прирівнювати до вартості людського життя.