Прикарпатець Олег Малічин 24 лютого 2022 року перебував у Данії і працював на власній будівельній фірмі. Коли він почув про повномасштабне вторгнення Росії в Україну, зібрав речі та повернувся в Україну. Зараз Олег Малічин служить бойовим медиком четвертої роти 77 батальйону на межі Харківської області. Виконує обов’язки помічника командира батальйону з правової роботи. 4 грудня йому виповнюється 50 років.

26 лютого я був у військкоматі в Коломиї

— Я відчував, що вторгнення буде. Тому не скажу, що 24 лютого був здивований чи що воно мене захопило зненацька. Встав зранку і пішов у справах. Треба було проконтролювати роботу. І почув у новинах, що почалася війна.

Поїхав по всіх своїх контрагентах й повідомив, що повертаюся в Україну, бо війна. Вони всі на мене дивилися, як на дивака. Залишив керувати фірмою свого заступника. Через Німеччину поїхав у Польщу. Поляки теж мене питали: "Чому ти їдеш? Всі їдуть сюди, а ти — в Україну".

Раніше ми говорили з поляками-партнерами про можливу війну. Я казав, що буде війна, і що ми не віддамо Україну росіянам.

25 лютого я був у Польщі, а 26 — у військкоматі в Коломиї. Виявилося, що я "спізнився на війну". "Десятка" (10 окрема гірсько-штурмова бригада — ред.) була сформована і поїхала на фронт. Територіальна оборона теж була укомплектована. Мені сказали: "Залиште свій номер телефону і чекайте на дзвінок".

Я пішов додому. Зібрав необхідні речі, амуніцію. Я вважав, що є цінним бійцем, адже маю військову підготовку, маю і вмію користуватися зброєю.

Наступного ранку прийшов вдруге, мене знову відправили чекати на дзвінок. По обіді теж прийшов — знову відправили.

Ніколи не забуду, як пішов купити патрони, а до магазину — черга. Стою і згадую, що зранку бачив Скабєєву по телевізору, яка сказала, що в Україні в магазинах черги за сірниками, тушкованкою і гречкою. Думаю: "Ти б подивилася, за чим тут черга".

Підійшов до продавця, кажу, які патрони мені треба. А він відповідає: "Нема, є тільки дріб на горобців". А мені треба не на горобців, а на мос**лів. Він говорить: "А що ти хочеш? Другий день війни".

Вертольоти, обстріли, – там я вперше відчув подих війни

— На третій день я випадково дізнався, що є місце бойового медика в ТрО в 4 роті. І я згадав, що закінчив медичне училище за спеціальністю "Фельдшер". Начмед завів мене в роту, записали в зошит кульковою ручкою. Так я став медиком 4 роти 77 батальйону.

Пам’ятаю, принесли автомати, і я з жахом зрозумів, що їх розібрати вміємо тільки я і ще кілька бійців.

Через кілька днів до нас прийшов командир і сказав, що формується взвод і треба 50 добровольців. Запитав, хто готовий вже їхати, не чекаючи повного формування, на фронт. Я зголосився.

Ми виїхали в бік сходу — не знали, куди саме. Проїхали Київ, який якраз звільняла українська армія. Вертольоти, обстріли — там я вперше відчув подих війни. Згодом з’ясували, що ми їдемо на Сумщину.

Якщо було б потрібно, ми б і зброю дістали

— В Україні російська армія зіштовхнулася з людьми, які самоорганізовуються. Майже всі наші тероборонівці — це добровольці. Єдине, що нам видали на початку, — це зброю. Хоча, якщо було б потрібно, ми б і зброю дістали.

На перших порах ми мали все — від зубної щітки до квадрокоптерів. Їжі було стільки, що ділилися нею з місцевими, де дислокувалися.

Таке постачання було завдяки нашим волонтерам. Варто було сказати їм, що ти хочеш мати, наприклад, коліматорний приціл, і наступного дня ти мав коліматорний приціл.

Ми знаємо, що ми тут робимо. І будемо робити до кінця

— Український воїн — це феномен. Це — не спецпризначенець, не Рембо — це українець, який вчора мирно працював і робив це добре. А зараз він узяв зброю в руки й так само добре робить свою роботу.

Українському воїну не треба суперорганізації "зверху", йому не треба щось давати. Він сам собі все знайде. Він сам викопає, стане в стрій і все зробить. Це — універсальний солдат.

Моментів відчаю ні в кого не було. Ніколи не думали про те, що не треба було йти воювати. Попри те, що на фронті постійно важко. Просто звикаєш.

Важко психологічно. Хоч командування робить все, щоб ми відпочили. Але у нас служать ті, хто пішов свідомо. Більшість — добровольці. Ми знаємо, що ми тут робимо. І будемо робити до кінця.

До речі, ви говорите з привидом

— До речі, ви говорите з привидом. Російський генерал Конашенков оголосив, що нас "унічтожілі". Коли ми були під містом Богодухів на Харківщині, там впала російська ракета. Конашенков заявив: "Вчєра в районє Богодухова пріцельним ударом високоточной ракєти унічтожено 270 националістов. І скоплєніє тєхніки".

Хоча нас було лише 50 бійців і в приміщенні, де ми базувалися, від удару впав лише вазон. Ну, ми "привітали" одне одного з тим, що нас "уже унічтожилі".

Росіяни не знали, з ким зв’язуються

— Ці дурнуваті мос**лі не уявляли, що вони самі собі зробили. Вони виховані на абсолютно перекрученій пропаганді, на серіальчиках на зразок "Кадетів", де українці — такі собі "хохли недалекі".

Коли я дивлюся на їхню армію, мені просто смішно. Вони не знали, з ким вони зв’язуються. Таким українцям, як я, не треба допомоги держави: ми просто збираємося разом і робимо, що належить.

Росіяни, напевно, сподівалися зустріти тут примітивних "шароварників", таких собі дурників, які будуть розбігатися перед їхніми танками, а вони будуть колонами заходити.

Але вони побачили інакших українців. Правда, наступне, що вони бачать зазвичай — це святого Петра або й чорта.

Їхня армія нестрашна, але довга

— Єдина проблема — росіян дуже багато. Їхня армія нестрашна, але довга. Російський солдат воює тут, бо в нього "хата в кредиті".

Уявіть, вони йдуть в атаку в повний ріст з автоматами наперевіс в XXI столітті. Це навіть так "обкуритися" не можна. Це треба обдивитися фільмів їхніх.

Ми ж — європейська армія. А вони у місцевих українців покрали електричні чайники, а підставки під них позалишали.

У них сухпайки в паперових коробках. У нас під ялинку подарунки кладуть в таких пакетах. Наш комбат роздає їхні сухпайки, як сувеніри.

Мос**лі брехали собі завжди: від придумування своєї історії до своїх фронтових "подвигів"

— Ми маємо класичний приклад тоталітарної держави. Вони боялися доповісти "наверх" Путіну, що війна іде не так, як він планував.

Таке собі групове "сумашествіє", бравада "ми дійдемо до Києва за три дні". Вони брехали собі завжди: від придумування своєї історії — до своїх фронтових "подвигів". Вони й зараз не доповідають "наверх" про свої провали.

Росія не може існувати в такому стані як система. Бо вона вже дійшла до краю. І вона розпадеться. Їхні командири в таких рамках, що їм або йти вперед і доповідати, що все гаразд, або повертатися додому, де їх вб’ють чи посадять у в'язницю.

Я читав Джорджа Орвелла "1984". Думав, що гіршої системи, яка там описана, не може бути. Виявляється, може. Росія — це імперія зла. Воно не може бути в такому кристалізованому вигляді.

Мрію, щоб це все закінчилося

— Тепер у мене одна мрія — перемога. Мрію, щоб це все закінчилося.

Ця війна закінчиться перемогою України. Ми це знали з першого дня повномасштабного вторгнення. Потрібно нарешті поставити крапку з цими "сусідами". Ми не можемо війну залишити своїм дітям.

Є багато версій, якою буде наша перемога, але війна — непередбачувана річ. Тут щодня може трапитися що завгодно. Тому робити прогнози — невдячна справа.

Якщо брати до уваги загальну тенденцію, наша перемога буде, коли ми повернемо Крим, звільнимо Донецьк і Луганськ. Закріпимося на наших кордонах до 2014 року. Путіна або вб’ють, або його будуть судити в Гаазі. І Росія перестане існувати як федерація.

Після перемоги я залишуся в Україні. Ще не знаю, що буду робити. Моя фірма за кордоном уже на такому рівні, що за нею можна наглядати дистанційно.

Хотів би викладати в університеті. Маю такий досвід. Минулого року захистив дисертацію з права в Університеті Короля Данила.

Найперше, коли повернуся додому — зайду у свою хату, сяду на свій улюблений диван і буду сидіти пів дня, згадуватиму все. І скажу будинкові: "Я вже вдома. Alles Gut!"

Україна буде однією з найкращих і найсильніших держав у Європі

В українців після війни найперше завдання буде — викорінити корупцію. Мусимо залишити в минулому людей, які мають на меті не розбудову країни, а якісь щурячі ігри.

І тоді у нас все буде добре. Ми відбудуємо країну. Й Україна буде однією з найкращих і найсильніших держав у Європі.

Читайте також "24 лютого вже була у військкоматі". Як іванофранківка Грета захищає своїх дітей та Україну Чотири місяці на "нулі". Історія бойової медикині з Франківська Оксани Любінець "З матір'ю наші погляди розійшлися". Історія бурята-монгола Олексія Васильєва, який захищає Україну

Читайте нас у Telegram: головні новини Івано-Франківщини

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини й ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected] Користувачі акаунтів Google можуть заповнити форму тут. Ваші історії важливі для нас!

Джерело