2022 та початок 2023 року стали періодом різкого посилення Сергія Кирієнка та групи «технократів» (групи Грефа-Кирієнка). Відразу варто зазначити, що ця «Вежа Кремля» аж ніяк не є прихильником лібералізму чи трансформації РФ у передбачувану демократичну державу. Група справді відстоює інтереси ліберальної економіки, але при цьому є послідовною захисницею тези «РФ як супердержава». Простіше кажучи, ця «Вежа Кремля» виступає за створення «ефективної імперії».

Позаяк, посилення такого угруповання під час війни, коли очікуємо зростання впливу силовиків, виглядає, на перший погляд, дивним. Все стає на свої місця, якщо оцінити причини різкого набору політичної ваги технократами. Це кадрова політика. Точніше, створення системи оновлення та підготовки кадрів у путінській Росії. Завдяки цьому група не лише посилює свої теперішні позиції, а й стає однією з ключових у питаннях майбутнього РФ.

Передісторія

Путінську систему управління остаточно сформували на рубежі 2004-2005 років. Саме тоді остаточно оформилися групи впливу чи «Вежі Кремля», які й визначають російську політику. Завдяки цьому Володимир Путін зміг без ризику для себе здійснити «рокіровку», поступившись на якийсь час пост президента Росії Дмитру Медведєву. Але період президентства Медведєва наочно продемонстрував, що у РФ важлива не формальна, а тіньова система влади. Путін, обіймаючи посаду прем’єр-міністра, продовжував керувати країною.

Але час іде, старіє Путін і разом із ним старіє його оточення. Питання заміни кадрів з кожним роком стає дедалі актуальнішим. Адже окрім простого пошуку кваліфікованих виконавців та оновлення апарату держслужби, в умовах путінської Росії стояло завдання збереження лояльності особисто Путіну та максимального збереження балансу сил між «Вежами Кремля».

Формальна система підготовки кадрів на базі російських профільних ВНЗ не вирішувала цього завдання з кількох причин:

• Профільність. Вихідці з «профільних» ВНЗ для того чи іншого угруповання за подальшої кар’єри, природно, лобіювали б інтереси своєї «вежі».
• Відсутність гнучкості. Програми класичної освіти не мали належної гнучкості для швидкої трансформації, з урахуванням мінливої економічної та політичної ситуації.
• Неможливість тотального контролю. Неможливо контролювати ВСІХ студентів базових ВНЗ. А оскільки програми для всіх однакові, існує ризик появи кваліфікованих фахівців як для путінської системи, так і для його політичних опонентів.
• Неможливість відсікти представників регіональних еліт.
• Відсутність можливості відбору за критерієм практичних результатів. Студент – це студент, складно на даному етапі оцінити його лідерський потенціал та можливу успішність у майбутньому.

У російського керівництва гостро постало питання створення спеціалізованих програм «освіти для дорослих», а також широкої мережі відбору потенційних лідерів, яких можна готувати для державного управління.

Одними з перших зреагували на запит представники групи «Роснафта-Лукойл». І Сєчин і Алекперов заснували при своїх компаніях НУО, які займалися пошуком та підтримкою громадських ініціатив, підготовкою лідерів. Однак, ця програма так і залишилася програмою, спрямованою на важливі для «Роснафти» регіони і не перейшла на рівень підготовки кадрового резерву на федеральному рівні.

Аналогічні програми намагалися створити «Газпром» та «Новатек». І мали такі ж результати: кадри для себе, вплив у базових регіонах, провал на федеральному рівні.

Група «Чемезова» однією з останніх спробувала спонсорувати курси та конкурси лідерства. Але досягла небажаних для Кремля результатів: частина «випускників» програм «Ростеху» стали активістами російської опозиції. В результаті програма була змінена і сьогодні представляє собою «Академію Ростеху»[1], яка готує управлінців та менеджерів виключно для внутрішніх потреб.

Єдиним угрупуванням, яке до 2015-2016 років досягло певних результатів, стала група «Грефа-Кирієнко» або, як її ще можна назвати, група «технократів». Курси для молодих бізнесменів та підтримка стартапів, заснована Ощадбанком, несподівано (або очікувано), дала реальні результати у вигляді приходу молодих кваліфікованих фахівців на держслужбу, а методологічні гуртки для регіональних еліт та керівництва індустріальних парків дозволили говорити про можливість формування цілісних груп управлінців в окремих суб’єктах федерації.

Враховуючи, що опікунами «технократів» були Ковальчуки (до 2015 року ця група не могла повною мірою називатися «Вежею Кремля», а була лише проєктом групи «Банку Росія»), не дивно, що Путіну запропонували (і той погодився) взяти за основу нової системи підготовки кадрів напрацювання Ощадбанку та методологів, близьких до Кирієнка.

Створення системи

Базою для створення кадрової системи стала програма «Росія – країна можливостей»[2]. У 2018 році вона отримала підтримку Володимира Путіна і була указом президента РФ (!) перетворена на автономну некомерційну організацію, яка практично відразу отримала ліцензії на провадження освітньої діяльності в Росії і частково бюджетне фінансування. З 2018 року «РСВ» називає себе «президентською програмою».

Наглядова рада створеної АНО практично повністю складається із ТОП-учасників групи «технократів». З найзначнsiих прізвищ можна вказати Грефа, Кирієнка, Костюкова, Фурсенко, Голікова, Комісарова. Хоча «значимість» тут дуже умовна, оскільки мінімальний «поріг» входження до наглядової ради – посада еквівалентна заступнику міністра РФ. Керує наглядовою радою особисто Володимир Путін.

Мета програми – пошук та підготовка кадрів для державної служби. Існує кілька рівнів участі (і підготовки) залежно від віку та досвіду кандидата. Мінімальний (або низовий) рівень – робота зі школярами старших класів.

Далі йдуть:

• студентські програми
• програми для лідерів громадських об’єднань, журналістів
• політичні програми для тих, хто прагне кар’єри в публічній політиці
• і, звичайно, курси для керівників різного рівня. Починаючи від регіонального (місто, область) та закінчуючи федеральним.

Робота будується на відборі людей, які подають надії, з досить великої кількості кандидатів. Фактично йдеться про певне сито.

Система підготовки включає освітні курси, поєднані з грантовими конкурсами. Тобто учасник отримує певні знання, намагається «захистити» свою ідею та отримує гроші (і адміністративну підтримку) на її реалізацію.

Для виключення чинника несподіванки та контролю за учасниками конкурсів передбачено механізм менторства, при якому кожен із успішних випускників отримує «куратора», який з одного боку допомагає (зокрема пропонуючи консультантів, помічників), а з іншого контролює роботу «випускника».

Базовий курс проєкту «Росія країна можливостей» – програма «Лідери Росії» [3]. До її наглядової ради входять два радники Путіна, дочка Солженіцина (і керівник іменного фонду), Михайло Швидкий (представник президента РФ з міжнародного культурного співробітництва), Ремчуков (Незалежна Газета), Гусман (ІТАР-ТАРС) та інші.

Програма призначена для підготовки фахівців для системи держуправління РФ та (що важливо) кадрів, які претендують на побудову кар’єри в сусідніх державах. Саме тому програма, як і інші програми РСВ, відкриті і для «громадян колишнього СРСР». Тобто там були учасники з Білорусі, Казахстану, Вірменії, Грузії і навіть України (як окупованої так і не окупованої частини).

Підготовка складається з освітньої частини (4-8 курсів-інтенсивів, залежно від напряму) та конкурс на отримання фінансування під свої ідеї. І, звичайно, згаданого менторства, де кураторами виступають російські управлінці досить високого рангу.

Варто зазначити, що програма «Росія – країна можливостей» суттєво розрослась у 2021-22 роках. З’явилися «майстерні» за напрямами, напівавтономні програми, спрямовані на досить вузьку сферу. Наприклад, майстерня управління, майстерня нових медіа тощо.

Зв’язок із випускниками та успішними фіналістами конкурсу здійснюється за допомогою функціонування «клубу Ельбрус» – клубу випускників програм.

І, нарешті, з 2022 року почала працювати «кадрове агентство»[4] програми РСВ. Її спеціалізація – пошук та підбір кандидатів для федеральних міністерств та відомств.

Фінансування програм АНО «Росія країна можливостей» здійснюється з бюджету РФ, але лише частково. Приблизно 40% грошей надходить із зовнішніх джерел, якими є бізнес-структури «Веж Кремля». Насамперед це група Сбер, група VK, Банк Росія. А також великі російські компанії. Зокрема недержавні, які не можуть відмовити у проханні про підтримку молодих талантів. Такий підхід дозволяє фінансувати проєкти «випускників» курсу «Лідери Росії» з бюджетами в кілька десятків мільйонів рублів.

І, нарешті, варто відзначити, що освіта (курси та інші активності) у рамках АНО «РСВ» безкоштовна як для громадян РФ, так і для іноземців.

Другим важливим напрямом роботи є розвиток методологічних гуртків, які працювали під керівництвом Кирієнка з місцевими елітами. Сьогодні базовою структурою є «методична програма «лідери створення інфраструктури»[5]. Її слухачі (і випускники) – управлінці середньої ланки урядів Суб’єктів Федерації. Як декларується у положенні

Джерело