Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Сергія Мельниченка.
«Азов» (позивний «Раннер») Сергій Мельниченко загинув 8 травня 2022 року на заводі «Азовсталь», захищаючи місто Маріуполь. Йому було 29 років.
«Це була дивовижна дитина – дуже тихий, спокійний. Я навіть не уявляла, яку професію він може обрати», – згадує про дитинство свого сина його мама Любов Михайлівна.
Народився хлопець 9 листопада 1992 року в місті Києві, а проживав із родиною в селі Гатне на Київщині. Мама виховувала сина сама. У родині, де Сергій був найстаршим, є ще дві молодші сестри та брат.
«Коли Сергійко трохи підріс, у нього з’явилося більше друзів, він почав займатися спортом. Легкою атлетикою, бігом, тайським боксом, боксом, вільною боротьбою, футболом (грав за команду села Гатне). За успіхи у спорті отримував багато нагород», – розповідає жінка.
Після закінчення 9 класу хлопець вступив до професійного училища. Там він здобув професію слюсаря з ремонту автомобілів.
Після служби в армії Сергій пішов працювати за контрактом у ДСНС України в місті Києві на посаду пожежного-рятувальника. Там служив три роки.
«Під час його служби в ДСНС багато було небезпечних моментів. Сергій кілька разів був у Чорнобилі, гасив нафтобазу в Василькові, брав участь у профільних змаганнях, тощо. А потім вирішив, що не достатньо робить для країни і сказав, що хоче підписати контракт та йти на службу до лав Нацгвардії України. У 2018 році перевівся в «Азов». Він туди дуже хотів давно. Потрапити в «Азов» було непросто, він довго готувався, здав нормативи, тести. Я йому говорила, синочок залишайся дома, а він мені: хто ж якщо не ми захищатимемо свою країну? Ти ж сама, мамо, мене навчила любити Україну», – каже мама захисника.
У квітні 2018 року Сергій одружився. Після весілля він як «азовець» відбув на службу до Маріуполя. У 2020 році дружина також змогла переїхати до цього міста. Там винайняли квартиру та облаштовували сімейне гніздечко. У вересні 2021 року народилася донька Поліна.
Зі своєю майбутньою дружиною Іриною Сергій познайомився у 2013 році через інтернет. На той момент вона була студенткою 2 курсу педагогічного коледжу, а Сергій щойно прийшов з армії.
Молоді люди довго зустрічалися, потім жили разом. Офіційно стали сім’єю 2018 року. Після весілля Сергій перевівся в «Азов» і переїхав до Маріуполя. Було складно, бачилися 2-4 рази на рік, але пройшли й це випробування. У 2020 році Ірина змогла переїхати до Маріуполя.
Коли в лютому сталося повномасштабне вторгнення, Сергій із побратимами став на захист країни.
«У 2014 році полк «Азов» відбив російську навалу. Для росіян цей підрозділ став як червона тканина для бика. Був травень 2022 року, наші військові трималися в облозі й не збиралися покидати Азовсталь. Сергій постійно телефонував мені, але мало що розповідав. Однак брату та сестрі писав більше – що їжі мало, боєприпасів мало, але тримаємося… Говорив, у полон не здамся, краще застрелюся. Того дня вони відпочивали у бункері. Росіяни скинули фосфорну бомбу…» – розповідає Любов Михайлівна.
Молодший брат Павло пригадує, що Сергій для нього завжди був опорою та підтримкою, мотивував займатися спортом.
«Завдяки йому я багато досяг в житті. Його поради завжди були влучні та дуже цінні, якими я користуюсь по цей день. Завдяки йому я зрозумів що в житті немає нічого неможливого. Перебуваючи в облозі на Азовсталі, він все одно зберігав силу духа і до останнього жартував. Я його дуже поважаю та ціную, він для мене назавжди залишиться прикладом справжнього чоловіка», – розповідає Павло.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Джерело
