24 лютого почалося повномасштабне вторгнення і дівчина пішла у військкомат. Відтоді Христина служить у складі 102 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ з Івано-Франківщини. Її позивний — Бджілка, інформують “Вікна” з посиланням на сайт “Суспільне”.

Військова з Калуша з позивним “Бджілка” воює у складі 102 окремої бригади ЗСУ

“У мене хлопець дуже довго воював, з 2014 року. Багато друзів або були на війні, або були якось до цього дотичні. І, в принципі, середовище було дуже близьке”, — каже Христина на позивний Бджілка.

“Перші поранені дали зрозуміти, де ми перебуваємо”

Спершу Христина працювала у пункті постійної дислокації. Та коли настала потреба виїхати в зону бойових дій, дівчина без вагань владнала свої справи вдома та поїхала в Запорізьку область.

Військова з Калуша з позивним “Бджілка” воює у складі 102 окремої бригади ЗСУ

“Спершу це сприймалося так: ми поїхали, виконуємо важливі завдання. Але все ж таки були ще рожеві окуляри — ми всі повернемося додому. І перші поранені — це було дуже складно. Це дало розуміння, де ми перебуваємо, і якою ціною тут даються помилки”, — говорить військова.

Христина — штаб-сержантка третьої категорії. Вона працює з людьми, які потрапляють у її батальйон.

“Ми підбираємо людей, спілкуємося з ними й розуміємо, хто та де краще б стояв. Наприклад, хтось не справляється з обов’язками. Пояснює: для мене завелике чи замаленьке навантаження. Наша робота — це побачити й розставити все так, щоб механізм продовжував працювати”, — розповідає військовослужбовиця.

“На війні багато людей стали рідними”

Христина каже: не розуміла поняття побратимства та посестринства, допоки не потрапила в армію.

“За кожну людину, з якою я тут знайома, дуже серденько болить. Це — не просто твоя хороша знайома. Вона для тебе важлива. Ти чекаєш, коли вона тобі відпише, коли знаєш, що по них йдуть обстріли. Вичікуєш, поки дасться чутися чи дурний смайлик надішле. І ти така: фух, слава Богу, все минуло”, — каже військовослужбовиця на позивний Бджілка.

Військова зізнається: хвилювалася, що у війську їй дорікатимуть за те, що вона — жінка і має сидіти вдома.

“Мені дуже пощастило. Було, що ми з посестрою жили в одному приміщенні з 12 військовослужбовцями. Але всі ставляться з розумінням. Не було ні води, ні світла, а побратими до нашого приходу гріли воду. Це — маленькі дрібнички, але дуже приємні”, — говорить Христина.

“Як дитина може радіти макаронам?”

Коли підрозділ Бджілки дислокувався у прифронтовому селі, волонтери передавали військовим багато гуманітарної допомоги й вони намагалися її роздавати цивільним.

“Там була багатодітна сім’я. Чотири хлопчики, всі — одного віку, такі кумедні. Одного разу волонтери передали нам крупи та макарони. Ми зустріли тих хлопчиків і віддали їм продукти. Вони так зраділи. Я була здивована: як дитина може радіти макаронам?” — пригадує військовослужбовиця.

Наступного дня один з цих хлопчиків зустрів Христину і попросив зачекати. Через якийсь час він прибіг з паляничками, які спекла його мама, щоб віддячити військовим.

Військова з Калуша з позивним “Бджілка” воює у складі 102 окремої бригади ЗСУ

“Багато знайомих, які знали, що я служу, розверталися на вулиці”

Від початку служби військова двічі була вдома — під час відрядження та відпустки. Каже: спочатку відчувала дискомфорт.

“Нас в одній хаті живе багато. Приїхала додому, а там — тиша, яка мені заважала. На вулиці багато людей неквапливих, а я вже звикла до того, що у нас тут — темп швидкий. Місця собі не змогла знайти. Проте хотілося більше сюди. Бо багато знайомих, які знали, що я служу, коли бачили на вулиці, то розверталися чомусь”, — пригадує Христина.

Вона припускає, що це — через відчуття провини, хоч і не вважає, що воно доцільне.

Військова з Калуша з позивним “Бджілка” воює у складі 102 окремої бригади ЗСУ

“Кожен робить, скільки може. Якщо ти більше приносиш користі в цивільному житті, платиш податки, то тобі не потрібно йти в армію. У нас країна — у війні, їй потрібні гроші. А коли ти сидиш вдома і шукаєш собі “відмазку”, щоб не служити, кажеш: “Я не народжений для війни”. Мене мама теж не народила для війни”, — говорить військовослужбовиця.

“Коли слухаю рідних, зникає відчуття, що я вирвана з життя”

Христина каже: їй не хочеться постійно чути про війну. Тож з найближчими людьми на цю тему вона взагалі не розмовляє.

“Мені подобається слухати про їхній побут, бо так у мене зникає відчуття, що я вирвана з життя. Не хочеться чути, що мої рідні за мене хвилюються. Я волію знати, що вони теж живуть повноцінно. Бо тут я живу: радію, сумую, злюся, сварюся, вболіваю за когось. Тобто тут — таке саме життя, як і в тилу. Лише у важчих умовах”, — каже військова.

Після перемоги у Бджілки є мрія.

“Спершу хочу певний період допомогти своїй військовій частині. А коли вже все доведеться до ладу, то я обов’язково найперше піду в гори. З гамаком, у тишу. І як слід відпочину”, — говорить Христина.

Джерело