Церква та релігійні організації мають бути відокремленими від діяльності закладів освіти та не втручатися в освітній процес. Таке положення передбачене в Конституції України та законодавстві про освіту.

Відокремленість освіти від церкви: роз’яснення освітнього омбудсмена


Але духовно-моральне виховання є важливим для формування світогляду дитини, виховання в неї поваги до різних релігійних груп і релігійних поглядів. Таке виховання має здійснюватися правильно, з дотриманням законодавчих вимог та освітніх стандартів.

Служба освітнього омбудсмена підготувала розʼяснення щодо відокремленості церкви від діяльності закладів освіти та умов запровадження духовно-моральних курсів.

У закладах освіти духовно-моральне виховання здійснюють зокрема через курси духовно-морального спрямування, які мають бути винятково добровільними для дитини. Чинні рекомендації Міністерства освіти і науки України наголошують, що курси духовно-морального спрямування не передбачають катехизацію. Курси не є вченням віри, не включають релігійних обрядів, не ставлять за мету залучення до певної конфесії.

Проте моніторинг медіа та соціальних мереж дозволяє зробити висновки, що нерідко такі курси починають вивчати в закладах освіти без згоди батьків, а їх викладання здійснюють священнослужителі певних конфесій, хоча мають викладати підготовлені вчителі.

Крім того, іноді в закладах освіти відбуваються й інші втручання церкви та релігійних організацій у життя і діяльність школи.

Право на віросповідання
Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи та ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Але жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. Це визначено в статті 35 Конституції України.

Відокремленість закладів освіти від церкви
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. На цьому наголошує стаття 35 Конституції України, а також освітнє законодавство.

Стаття 6 Закону України «Про освіту» встановлює, що одними із засад державної політики у сфері освіти та принципів освітньої діяльності є невтручання релігійних організацій в освітній процес, крім випадків, визначених Законом, та різнобічність і збалансованість інформації щодо світоглядних та релігійних питань.

Державні та комунальні заклади освіти відокремлені від церкви (релігійних організацій), мають світський характер. Це визначено в статті 31 Закону України «Про освіту».

Право приватних закладів визначати релігійну спрямованість
Право визначати релігійну спрямованість власної освітньої діяльності мають тільки приватні заклади освіти, зокрема засновані релігійними організаціями.

Це визначає частина 2 статті 31 Закону України «Про освіту».

Заборона залучення учнів і педагогів до релігійних заходів
Керівникам закладів освіти, педагогічним, науково-педагогічним і науковим працівникам, органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється залучати здобувачів освіти до участі в заходах, організованих релігійними організаціями, крім заходів, передбачених освітньою програмою.

Це дозволяється лише приватним закладам освіти, зокрема заснованим релігійними організаціями (частина 4 статті 31 Закону України «Про освіту»).

Про таку заборону зазначає також стаття 20 Закону України «Про повну загальну середню освіту».

Будь-яке примушування учнів до вступу до будь-яких релігійних організацій забороняється. Це визначено статтею 20 Закону України «Про повну загальну середню освіту».

Також керівництву закладів освіти, органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється залучати працівників закладів освіти до участі в заходах, організованих релігійними організаціями. Це дозволяється лише приватним закладам освіти, зокрема заснованим релігійними організаціями (частина 5 статті 31 Закону України «Про освіту»).

Виховання релігійного взаєморозуміння
Відповідно до законодавства, кожна людина має право на віросповідання. Тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають поважати право батьків виховувати своїх дітей відповідно до власних релігійних і філософських переконань.

Суб’єкти освітньої діяльності мають враховувати відповідні переконання під час організації та реалізації освітнього процесу, що не повинно порушувати права, свободи та законні інтереси інших учасників освітнього процесу. Це встановлює частина 4 статті 55 Закону України «Про освіту».

Доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їх ставлення до релігії. Це визначено статтею 6 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Здобувачі освіти не можуть бути обмежені у праві на здобуття освіти в державних і комунальних закладах освіти за їх належність або неналежність до релігійних організацій (частина 6 статті 31 Закону України «Про освіту»).

Одним з обов’язків педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, є формування у здобувачів освіти прагнення до взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами. Це визначено статтею 54 Закону України «Про освіту».

Одним з обов’язків батьків є формування у дитини культури діалогу, культури життя у взаєморозумінні, мирі та злагоді між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами, представниками різних релігійних поглядів тощо. Це встановлює стаття 55 Закону України «Про освіту».

Своєю чергою засновник закладу загальної середньої освіти контролює недопущення привілеїв чи обмежень (дискримінації) за ознаками зокрема релігійних переконань (частина 2 статті 37 Закону України «Про повну загальну середню освіту»).

Батьки мають здійснювати релігійне виховання своїх дітей поза закладом освіти.

Духовно-моральне виховання
Під час повномасштабного вторгнення роль національно-патріотичного виховання дітей і молоді та відповідно його складових (громадсько-патріотичного, військово-патріотичного та духовно-морального виховання), які визначені у розділі 1 Стратегії національно-патріотичного виховання, лише зростає.

У розділі 3 Стратегії зазначається, що її метою є визначення пріоритетів та основних напрямів національно-патріотичного виховання, забезпечення змістового наповнення національно-патріотичного виховання на основі, зокрема:

формування національно-культурної громадянської ідентичності, національно-патріотичного світогляду, збереження та розвитку суспільно-державницьких та духовно-моральних цінностей Українського народу;
усвідомлення досягнень Українського народу, його інтелектуальних, духовних та інших надбань.
Одним із напрямів для досягнення мети Стратегії є впровадження навчальних дисциплін духовно-морального спрямування як основи формування особистості та підґрунтя для національно-патріотичного виховання, які виходять із традицій українського державотворення. Це визначено в розділі 4 Стратегії.

Курси духовно-морального спрямування
Курси за вибором в освітній програмі закладу освіту
Усі заклади освіти працюють за освітніми програмами. Основою для розроблення освітньої програми є стандарт відповідного рівня освіти (за наявності). Освітня програма містить інваріативну (обов’язкову) та варіативну (необов’язкову) складову.

У пункті 6 статті 11 Закону України «Про повну загальну середню освіту» зазначається, що на основі освітньої програми закладу освіти педагогічна рада складає, а його керівник затверджує річний навчальний план (один або декілька), з переліком обов’язкових навчальних предметів та вибіркових (за вибором учнів) компонентів: предметів, курсів, інтегрованих курсів, їхню кількість навчальних годин на тиждень (та/або кількість годин на навчальний рік).

Тобто саме учні обирають предмети, курси (курси за вибором), інтегровані курси варіативної складової.

Курси духовно-морального спрямування можуть вивчатися у закладі середньої освіти як варіативна (необов’язкова) складова освітньої програми закладу освіти.

До відома, у 2023 році оплата годин варіативної складової не була включена в освітню субвенцію, тому здійснюється за кошти місцевих бюджетів. Така ситуація швидше за все буде й у 2024 році.

Вимоги до програми курсу за вибором
Програма курсу за вибором має бути розроблена та рекомендована Міністерством освіти і науки України, тобто мати відповідний гриф МОН.

Існує певна процедура отримання грифу. Наявність грифу означає, що програма перевірена експертами й це надає право використовувати її в закладі освіти.

Програми курсів духовно-морального спрямування також повинні пройти експертизу та мати відповідний гриф МОН.

З переліком програм, які мають гриф МОН, можна ознайомитися на сайті.

Хто визначає, чи вивчати курси духовно-морального спрямування у закладі освіти
У пункті 6 статті 11 Закону України «Про повну загальну середню освіту» визначено, що вибіркові компоненти (предмети, курси, інтегровані курси) обирають учні.

Державний стандарт початкової освіти визначає, що у початковій школі варіативний складник базового навчального плану заклад загальної середньої освіти розподіляє самостійно та відображає в освітній програмі. Також для задоволення освітніх потреб здобувачів освіти може запроваджуватися резервний час в освітній програмі.

Державний стандарт базової середньої освіти встановлює, що додаткові години для вивчення навчальних предметів, інтегрованих курсів, курсів за вибором заклад освіти розподіляє самостійно, враховуючи особливості організації освітнього процесу та індивідуал

Джерело